Огляд на фільм Гренландія 2

Загальна інформація про фільм

Сюжет: що відбувається через п’ять років після катастрофи

Дія фільму розгортається через п’ять років після падіння комети Кларка, яка фактично знищила більшу частину цивілізації. Родина Гарріті — Джон, Еллісон і їхній підліток Натан — живуть у підземному бункері поблизу авіабази Туле в Гренландії разом з іншими вижившими.

Але бункер більше не може захистити людей: землетрус руйнує укриття, а за ним іде потужне цунамі. Вижившим не залишається нічого, крім як вирушити в небезпечну подорож через постапокаліптичну Європу.

Маршрут родини пролягає через:

• затоплений Ліверпуль
• зруйнований Лондон
• висохле дно Ла-Маншу
• Кале та французьку глибинку
• до кратера від комети на півдні Франції — єдиного місця, де залишились чистий воздух і придатна до сільського господарства земля

Паралельно розвивається драматична лінія: Джон смертельно хворий через радіаційне опромінення, отримане під час розвідувальних вилазок. Він знає, що часу мало, але прагне довести родину до безпечного місця.

Акторський склад і режисер

Джерард Батлер у ролі Джона Гарріті — і це зовсім не той Батлер, якого ми звикли бачити в бойовиках. Тут він грає втомленого батька без пафосних промов і надриву. Обличчя — виснажене, погляд — важкий. Саме це і працює.

Морена Баккарін як Еллісон виглядає впевнено та жорстко. Її персонаж більше не тримається в тіні — вона приймає рішення й тримає родину разом.

Роман Ґріффін Девіс грає підлітка Натана, який хоче довести, що вже дорослий, хоча залежить від ліків у світі, де медицини майже немає.

Ембер Роуз Рева в ролі науковиці Аміни з’являється ненадовго — і це одна з головних претензій до сценарію: потенційно цікавий персонаж зникає надто швидко.

Рік Роман Во — режисер, який вже вчетверте працює з Батлером. Стиль той самий: чергування екшн-сцен з повільнішими, майже медитативними моментами дороги.

Що вдалося, а що ні

Плюси фільму

• Атмосфера — похмура, достовірна, без зайвої голлівудської глянцевості
• Сцена перетину Ла-Маншу — найнапруженіший і найкращий момент у фільмі
• Джерард Батлер — органічний і небанальний у цій ролі
• Темп — 98 хвилин без зайвого розтягування
• Постапокаліптичний візуал — засніжені пустки, сірі міста, натуральні локації (знімали переважно в Ісландії та Великій Британії)

Мінуси фільму

• Передбачуваний сюжет — фільм рухається по дуже знайомих рейках
• Другорядні персонажі — зникають швидко, без розкриття
• Штучний драматизм — особливо у фінальних сценах із закадровим голосом і «пронизливою» музикою
• Наукова частина — пояснення про кратер і радіацію надто поверхневі
• Касовий провал — при бюджеті $90 млн фільм зібрав лише близько $44 млн

Порівняння з першою частиною

Перша «Гренландія» 2020 року трималася на одному стрижні: є дедлайн — встигнути до удару комети. Це давало фільму невпинний темп і реальне відчуття загрози.

У сиквелі цієї пружини немає. Родині треба дістатися до кратера, але поспішати нема куди — і це відчувається. Автори намагаються компенсувати це смертельною хворобою Джона, проте емоційний ефект виходить слабшим, ніж задумано.

Якщо перша частина — про втечу від катастрофи, то друга — про адаптацію до світу після неї. Інший жанр, інший ритм, інший фокус. Не краще і не гірше — просто інакше.

Кому варто дивитися «Гренландію 2: Міграція»

Фільм підійде, якщо ви:

• любите постапокаліптичні історії без зайвої фантастики
• дивилися і вам сподобалася перша частина
• цінуєте сімейну драму в жанрі виживання
• не чекаєте безперервного екшну та спецефектів

Якщо ж ви йдете за масштабним блокбастером із потужним емоційним фіналом — ризикуєте розчаруватися. Це чесне, місцями суворе кіно, яке залишає після себе не «вау», а тихе і трохи сумне післясмакування.

Підсумок

«Гренландія 2: Міграція» — це пристойний, але не видатний сиквел. Він не руйнує перший фільм, але і не перевершує його. Атмосфера є, акторська гра — на місці, окремі сцени справді тримають у напрузі. Але штучний драматизм, передбачуваність і слабкі другорядні персонажі не дають поставити цій картині вищу оцінку.

На IMDb фільм отримав 5.3/10, на Rotten Tomatoes — 49% від критиків і 67% від глядачів. Розрив між оцінками критиків і аудиторії промовистий: глядачі ставляться до фільму тепліше, ніж преса.