Огляд на Черкаси фільм

Загальна інформація про фільм

Реальна історія, яку мало хто знає

Бухта Донузлав, березень 2014-го

Щоб зрозуміти «Черкаси» — треба спочатку зрозуміти, що стоїть за цією назвою у реальному житті. Мінний тральщик U311 «Черкаси» — корабель, що увійшов до складу ВМС України ще 24 липня 1997 року. Спокійна служба закінчилась на початку 2014 року, коли корабель повернувся на базу з навчань у водах Болгарії.

У ніч на 6 березня 2014 року росіяни навмисно затопили на виході з бухти Донузлав два своїх списаних кораблі — «Очаків» і «Шахтар». Потім ще два. Так утворилась барикада, яка замкнула в пастку 13 українських кораблів. Виходу більше не було.

Далі відбулось те, що відбулось: кораблі один за одним складали зброю і переходили до окупантів. «Кіровоград» і «Чернігів» здались. «Костянтин Ольшанський» захопили штурмом 24 березня. «Черкаси» залишились останніми.

48 моряків під командуванням капітана 3-го рангу Юрія Федаша три тижні тримали оборону. Вони не здавались — і Федаш власноруч висадив із корабля 14 проросійськи налаштованих членів екіпажу. За весь час з корабля перейшло до 20 осіб — частина з яких поверталась назад і знову йшла.

25 березня 2014 року почався фінальний штурм: три швидкісних катери, два вертольоти Мі-35, крупнокаліберні кулемети і гранати. Штурм тривав понад дві години. «Черкаси» були першим українським кораблем, який відкрив вогонь у відповідь на дії ворога. Зрештою, заблокувавшись у румпельному відділенні з останніми бійцями, командир Федаш вибачився перед екіпажем — і корабель здали на власних умовах, без жертв з української сторони.

Тральщик «Черкаси» і досі перебуває в руках Росії. Екіпаж повернувся додому — у Черкаси — 4 квітня 2014 року.

Від події до фільму: довгий і важкий шлях

Режисер Тимур Ященко народився у Черкасах. Кінематографічну освіту здобув у Польщі та Швеції — і саме це пояснює спільне польсько-українське виробництво. Коли він дізнався про реальну історію тральщика, що три тижні не опускав прапора, — написав перший драфт сценарію разом із колегою Робертом Квільманом. Це дебютна повнометражна робота режисера — і вже відразу зі столь складним матеріалом.

Зйомки розпочались навесні 2017 року. Прем’єру спочатку планували на 24 серпня 2018 року — до Дня Незалежності. Але пост-продакшн затягнувся: грошей не вистачало, команда навіть збирала кошти через спільнокошт. Зрештою фестивальна версія вийшла на Одеському міжнародному кінофестивалі 16 липня 2019 року, а в широкий прокат фільм вийшов аж 27 лютого 2020 року — до шостої річниці початку збройної агресії Росії проти України.

Тут доля підкинула ще один удар: у середині березня 2020 року прокат перервався через пандемію COVID-19 і карантин. Відновили показ лише в липні — на короткий час. Загалом фільм переглянули 73 428 глядачів, а касові збори склали 6,49 млн гривень — значно менше, ніж міг би зібрати фільм за звичайних умов.

14 жовтня 2020 року — у День захисника України — відбулась телевізійна прем’єра на каналі «1+1».

Що знімали замість справжнього корабля

Окремий факт, який вражає: тральщик «Черкаси» Росія так і не повернула Україні. Тому для зйомок використовували буксир ВМС України «Корець» — схожий за силуетом і розміром. Частину сцен знімали безпосередньо під час реальних навчань Військово-Морських Сил України — це дало фільму ту автентичність військової техніки і флотського середовища, яку неможливо відтворити в павільйоні.

Військовим консультантом стрічки став реальний командир тральщика Юрій Федаш — той самий, що залишив корабель останнім. Він особисто допомагав із достовірністю деталей і консультував команду фільму щодо подій березня 2014-го.

Сюжет: двоє хлопців із села і один корабель

Хто такі Мишко і Лев

Фільм вибирає класичну точку входу для глядача: два хлопці зі звичайного українського села Бірки на Чернігівщині. Мишко — досвідчений матрос, що служить на «Черкасах» і повертається на службу після відпустки. Він вписався у флотське життя, знає його правила і добре почувається на кораблі.

Лев — інша справа. У нього нещодавно померла мати, в селі він вважається чудаком, і по суті — йде на службу від безвиході. Перший час він не вписується нікуди: ні в сільське, ні у флотське середовище. Саме через його очі глядач потрапляє у незнайомий світ корабля.

Перша частина: флот таким, яким він є

Перша половина фільму — це занурення в побут ВМС України взимку 2013–2014 років. Тут є все:

• дідівщина: «дід» Сергій будить молодих уночі і б’є в живіт, якщо ті неправильно називають характеристики корабля;
• огидне харчування: гнилі продукти і кок, якого всі ненавидять;
• «посвята в моряки»: новобранці п’ють миску з морською водою;
• самовілка в стриптиз-бар: бо так влаштоване реальне флотське життя;
• товаришування з російськими морпіхами: ще до того, як це стало неможливим.

Ця частина фільму свідомо позбавлена героїзму і пафосу. Творці показують звичайних людей — зі своїми недоліками, конфліктами, непорядністю. Саме це викликало найбільшу полярність: одні глядачі хвалили за чесність, інші — питали, навіщо показувати «таке» про наших військових.

Окупація і блокада

Далі — Майдан, втеча Януковича і «зелені чоловічки». Новий командувач ВМС контр-адмірал Денис Березовський призначається — і вже наступного дня переходить на бік агресора. Цей момент у фільмі переданий особливо боляче: людина, якій довіряли, зраджує першою.

Росіяни топлять кораблі на виході з бухти. «Черкаси» намагаються витягнути затоплений буксир своїми силами, щоб зробити прохід — не виходить. Потім намагаються прорватися — блокує російське судно. Один за одним здаються інші кораблі. Командирів збирають на зустріч із російським капітаном — другом Федаша, — де пропонують або здатись, або перейти на бік Росії.

Саме тут найдраматичніший і найтихіший момент фільму: шикування екіпажу на палубі. Федаш питає — хто залишається, хто йде. Деякі моряки ходять туди-назад кілька разів, не можуть вирішити. Зрештою 14 людей з проросійськими поглядами висаджують на катер. Потім іще кілька після першого штурму. Але більшість — залишається.

Штурм і фінал

Над кораблем кружляє вертоліт Мі-24. З одного борту стріляють з автоматів. З іншого — намагаються прорватись на катерах. Мишко отримує контузію. Кермо виходить з ладу — тоді Федаш розуміє, що все.

Моряки замикаються в румпельному відділенні і починають співати «Чорна гора» — і в цьому є щось абсолютно первісне і пронизливе. Командир просить вибачення у команди — що не зміг вивести їх до Одеси раніше. Це — як сповідь. Потім виходять на палубу.

Фінальна сцена — Мишко повертається в рідне село. Його зустрічають як героя. Але хлопець не може відійти від суму — особливо від того, що «всім байдуже» на Лева. Мишко збирає речі і тихо іде — найімовірніше, на Донбас.

Акторський склад: люди, а не персонажі

Євген Ламах — Мишко

Актор, якого глядачі пам’ятають за «Кіборгами» і «Крути 1918» — і саме він з’єднує ці три ключових українських воєнних фільми в одну символічну трилогію. Показово, що фінальний епізод «Черкас» майже один в один повторює фінальну сцену «Крути 1918» — і в обох зіграв саме Ламах. Одні бачать у цьому символізм, інші — збіг. Але виглядає надто точно, щоб бути випадковістю.

Його Мишко — не герой у класичному розумінні. Він губиться у більшості сцен, не завжди розуміє, що робить, і лише у фіналі знову виходить на перший план. Критики зазначали, що персонаж «недостатньо цікавий», але Ламах робить із цим матеріалом усе можливе.

Дмитро Сова — Лев

Найбільш дискусійний персонаж фільму. Лев отримав багато екранного часу, але — на думку кількох критиків — яким він був на початку, таким і залишився наприкінці. Жодної трансформації, жодної дуги. «Навіщо взагалі цей персонаж?» — питання, яке залишилось без відповіді.

Водночас є версія, що Лев — це не персонаж, а дзеркало, у якому відбиваються зміни в Мишку. Саме через реакцію на Лева ми розуміємо, як трансформується головний герой. Але якщо це і задум — він реалізований нечітко.

Роман Семисал — Командир

Найближчий до традиційного образу героя в усьому фільмі. Не «капітан 3-го рангу Юрій Федаш» — просто Командир, збірний образ. Семисал підібраний фактурно і грає з потрібною стриманістю: беззаперечний авторитет, людина, що несе відповідальність за кожного з 48. Його сцена вибачення перед екіпажем — одна з найсильніших у фільмі.

Окремий факт: виконавець ролі Командира Роман Семисал у 2014 році пішов добровольцем в АТО. Це не просто деталь біографії — це додає його роботі особливого виміру.

Руслан Коваль — Сергій

За оцінками більшості критиків — найяскравіший і найживіший персонаж фільму попри другорядну роль. Сергій — типовий «дід»: ганяє молодих, грає в азартні ігри, братається з росіянами, п’є горілку і взагалі не виглядає патріотом. Але камера невипадково постійно ловить його обличчя.

Його трансформація — найточніша у фільмі. Коли розходиться чутка, що «Сагайдачний» здався, Сергій без вагань відповідає коротко і матюком. І більше нічого пояснювати не треба — все ясно.

Справжні моряки в ролях

До акторського складу увійшли реальні учасники оборони «Черкас» — моряки, які у 2014 році були на кораблі. Вони грали епізодичні ролі і одночасно консультували кожну деталь: лексику, рухи зі зброєю, поведінку в кризовій ситуації.

Мова і «мовне питання» у фільмі

«Черкаси» зачіпають одну з найболючіших і найрідше обговорюваних тем українського воєнного кіно — мовну реальність армії 2014 року. Більшість екіпажу говорить російською. Частина — українською. Ще частина — суржиком. І всі — з матюками.

Одні критики назвали це найбільшою чесністю фільму: саме так і виглядав реальний ВМС України, і замовчувати це було б фальшю. Інші зауважили, що герої «говорять занадто літературно» навіть тими мовами — але реальні учасники подій підтвердили: такі розмови справді велись.

Тема «братнього народу» пронизує фільм наскрізно. «Нас не готовили к войне с братским народом» — каже один із офіцерів, переходячи до ворога. Автори не пояснюють це зрадою в моральному розумінні: є мотивація — більша зарплата, хвора мама, роки спільної служби. І саме це страшніше за карикатурне зло.

Музика: «Воїни світла» і «Чорна гора»

Два музичних моменти фільму стали його найбільш упізнаваними образами.

«Воїни світла» Ляпіса Трубецького — пісня, яка стала гімном Революції Гідності, лунає на кормі тральщика. Моряки співають її під час тренувань і в моменти відносного спокою. Цікава деталь: реальний командир Федаш зауважив, що насправді цю пісню співав екіпаж «Костянтина Ольшанського», а не «Черкас». Але режисер Ященко свідомо переніс її — бо «Черкаси» у фільмі є збірним образом усіх, хто чинив опір.

Спочатку у Ященка навіть була ідея запросити Сергія Михалка (лідера «Ляпіса Трубецького») на одну з ролей — але врешті від цього відмовились.

«Чорна гора» з рядками «Я ніколи й нікому не віддам рідного дому» — фінальна пісня, яку Командир починає у румпельному відділенні, коли вже нема чим битись. Глядачі і критики одностайно: це найсильніший момент усього фільму. Мурашки по тілу — і ніяких слів не потрібно.

Дві версії фільму: фестивальна і прокатна

«Черкаси» існують у двох варіантах, і це важливо знати:

• Фестивальна версія (102 хвилини) — показана на Одеському кінофестивалі у липні 2019 року і на Варшавському кінофестивалі у жовтні 2019-го;
• Прокатна версія (94 хвилини) — перемонтована, вийшла в кінотеатрах у лютому 2020-го.

Різниця — 8 хвилин, що в рамках такої стрічки відчутно. Кінокритики, що бачили обидві версії, зазначали: прокатна є «більш глядацькою», легшою для сприйняття. Але питань у ній ще більше, ніж у фестивальній.

Реакція критиків: чесна полярність

«Черкаси» стали одним із найбільш дискусійних українських фільмів за останні роки. Критики поділились на два табори майже порівну.

Що хвалили

• Відсутність пафосу і показного героїзму — фільм не кидає героїв на амбразуру і не вкладає в уста «надихаючих реплік у нікуди»;
• Правдивість побуту — дідівщина, огидна їжа, самовілки, конфлікти — все це є, і саме це змушує вірити;
• Бойові сцени — знято за участі реальних ВМС, і технічна достовірність помітна;
• Відмова від демонізації ворога — навіть росіяни не є карикатурним злом; у них є обличчя, мотиви і навіть почуття гумору;
• Персонаж Сергія і його трансформація — один з найчесніших образів «звичайного українця», що зробив вибір;
• «Чорна гора» у фіналі — момент, після якого важко не плакати.

Що критикували

• Ідеологічна невизначеність — кілька критиків прямо написали, що «людина без знання контексту отримає кашу». Фільм не пояснює, «хто такі зелені чоловічки» і з якого боку зло. Для тих, хто не жив у 2014-му — суцільна плутанина;
• Слабкий сценарій — нагадує «випадкове зібрання окремих епізодів» без наскрізної драматургічної лінії;
• Відсутність очевидного протагоніста — Мишко губиться в загальному потоці подій, Лев існує без функції;
• Повільний темп у першій частині — задовго до початку конфлікту фільм занурює у побут, якого забагато;
• Акцент росіян в деяких сценах різав слух і виглядав штучно.

Плюси та мінуси фільму

✅ Що вдалось

• Перший в історії художній фільм про ВМС України — і це вже саме по собі важливо;
• Радикальна відмова від воєнного пафосу і показового патріотизму — герої тут звичайні люди, а не плакатні образи;
• Участь реальних моряків і консультація справжнього командира Федаша — автентичність, яку не підробиш;
• Персонаж Сергія (Руслан Коваль) — найяскравіший і найточніший образ фільму;
• Бойові сцени зі штурмом і реальною технікою — переконливо і без фальші;
• Фінальна «Чорна гора» — один із найсильніших емоційних моментів в українському кіно;
• Мовна реальність показана чесно — і це боляче, але важливо.

❌ Що не вдалось

• Сценарій без чіткої драматургічної структури — фільм розсипається на окремі епізоди;
• Персонаж Лева майже не розкритий і фактично не має функції;
• Ідеологічна невизначеність: без знання контексту подій 2014 року глядач може не зрозуміти, що відбувається і хто за кого воює;
• Надто повільна перша половина — будні флоту затягнуті понад міру;
• Героїзм тих, хто залишився, зрозумілий тільки тому, хто знає реальну історію — а не з самого фільму.

Що сказав реальний командир Юрій Федаш

Командир справжнього тральщика «Черкаси» виступав консультантом фільму і особисто прийшов на допрем’єрний показ. Його слова — мабуть, найточніший коментар до всього, що сталось у Донузлаві:

«Я дійсно не вважаю, що я і мій екіпаж є героями. Ми просто намагалися робити справу, яку повинен робити кожен військовослужбовець. Ми намагалися вийти з тієї ситуації максимально людьми. Ми намагалися бути військовими та виконати обов’язок, не порушили присягу».

І ще один важливий аргумент Федаша про те, чому саме так поводився екіпаж «Черкас»:

«Якби ми тоді розпочали стріляти, то невідомо, де зараз був би державний кордон України. Тоді по всій довжині нашого кордону стояло 100-тисячне військо росіян».

Для кого цей фільм

Обов’язково дивитись:

• Усім, хто хоче знати, як насправді почалась ця війна і що відбувалось у Криму у березні 2014-го;
• Тим, кому важливо бачити правдиве, а не ретушоване обличчя українського війська;
• Людям, яких цікавить не лише Донбас, а й морська частина нашої воєнної історії;
• Всім, хто любить «Кіборгів» і хоче повніше розуміти хронологію цієї війни.

Варто знати перед переглядом:

• Бажано хоча б побіжно знати хронологію подій анексії Криму — інакше частина фільму справді може бути незрозумілою;
• Це не екшн-блокбастер — переважає драма і побут, а не бойові сцени;
• У фільмі багато нецензурної лексики і змішаних мов — це свідомий вибір, а не недогляд;
• Хеппі-енду немає і бути не може — бо тральщик «Черкаси» досі у Росії.

Підсумок: важливий фільм, зроблений нерівно

«Черкаси» — це кіно, яке потрібне більше, ніж воно є досконале. Режисер-дебютант Тимур Ященко взявся за матеріал, із яким і досвідчені майстри впоралися б не без труднощів: складна документальна основа, великий акторський ансамбль, обмежений бюджет і відповідальність перед реальними людьми. Деякі рішення вийшли сильними — відмова від пафосу, правдивість побуту, фінал з «Чорною горою». Інші — ні: сценарій без наскрізної лінії, персонажі без завершених дуг, ідеологічна невизначеність, що ставить у глухий кут непідготовленого глядача.

Але є одне «але», яке перевершує всі технічні претензії. Після перегляду «Черкас» більшість глядачів іде і шукає реальну історію тральщика в інтернеті. І дізнається її. І пам’ятає. А значить — фільм виконав свою найголовнішу місію: нагадати, як починалась ця війна і що вона означала для конкретних людей у конкретний момент.

«Тральщик «Черкаси» досі в руках Росії. І ми повинні про це знати».

Оцінка: 7 / 10 — нерівний дебют із сильним матеріалом, що місцями не впорався з його масштабом. Але обов’язковий до перегляду як документ часу і пам’ять про тих, хто не опустив прапора.