Огляд фільму «Конотопська відьма» (2024): горор, що став голосом народної люті

Український кінематограф рідко балував глядача якісними горор-стрічками. Тим більше — горором, який балансує на межі містики, воєнної драми та відвертого слешера. «Конотопська відьма» режисера-дебютанта Андрія Колесника взяла на себе сміливість зайти на цю територію. І, треба визнати, вийшло гучно — за перші чотири дні прокату стрічка зібрала майже 12 мільйонів гривень, а загальний бокс-офіс сягнув понад 57 мільйонів. Чи виправданий цей успіх? Розбираємось детально.

Загальна інформація про фільм

Перед тим як зануритися в аналіз, варто мати перед очима базові факти. Ось усе, що треба знати про стрічку:

Сюжет: від романтики до кривавої помсти

Події розгортаються 23 лютого 2022 року. Олена (Тетяна Малкова) та Андрій (Тарас Цимбалюк) — закохана пара з Конотопа, яка готується до весілля. Вечір при свічках, романтична близькість, собака поруч — усе дихає щастям. Аж ось настає 24 лютого. Російське вторгнення перекреслює все.

Пара намагається виїхати з окупованого міста. Дорогою вони натрапляють на загін російських військових. Спершу — банальна «перевірка документів», далі — рішення розстріляти чоловіка, «пустити по колу» жінку, а машину віджати. Андрій дає бій: вихоплює пістолет, стріляє, збиває кількох окупантів авто. Але отримує смертельне поранення.

Олена довозить коханого до лісової хижі своєї тітки Явдохи (Олена Хохлаткіна). Андрій помирає в неї на руках. І ось тут починається те, заради чого глядач прийшов у кінозал, — містика.

Виявляється, Олена — прадавня конотопська відьма. Колись вона зреклася своїх сил заради кохання, жила звичайним людським життям. Але лють від втрати пробуджує в ній те, що спало століттями. Вона розриває символічні кайдани (у фільмі це показано через розрізання татуювань-кілець на зап’ястках) і починає мстити. Жорстоко. Безкомпромісно. З поїданням сердець, розвішуванням кишок по гілках і перетворенням конотопського лісу на пастку жахів для всього ворожого взводу.

Чим «Конотопська відьма» відрізняється від повісті Квітки-Основ’яненка

Одразу розставимо крапки над «i»: цей фільм не має нічого спільного з однойменною сатиричною повістю Григорія Квітки-Основ’яненка. Якщо ви чекали на екранізацію класики — це не сюди. Так само стрічка не пов’язана з гучною театральною постановкою Івана Уривського в Театрі Франка. Це окремий, цілком оригінальний сюжет, натхненний двома джерелами:

• Реальна історія конотопчанки, яка під час окупації міста в лютому 2022 року сказала російському солдату: «У нас тут кожна друга — відьма, у тебе завтра стояти не буде»
• Давньоукраїнські легенди про відьом та надзвичайні здібності українських жінок

Акторський склад: хто зіграв головні ролі

Протагоністи

• Тетяна Малкова (Олена / Конотопська відьма) — зірка серіалів «Козаки. Абсолютно брехлива історія» та «Моя улюблена страшко». За її словами, вона ледь не відмовилася від ролі: «Коли мені сказали, що це буде кіно, де відьма “мочить руських”, я відповіла — ні, не цікаво. Але коли мені пояснили фінальні цілі проєкту, я побачила сенс і свою місію»
• Тарас Цимбалюк (Андрій) — відомий за серіалом «Спіймати Кайдаша»
• Олена Хохлаткіна (Явдоха) — одна з найпотужніших українських акторок, знана за фільмом «Памфір»

Антагоністи — російські окупанти

Саме тут криється головний акторський сюрприз. Виконавці ролей росіян — Павло Вишняков, Іван Шаран, Ярослав Шахторін, Артем Сагітов, Сергій Сосновцев, Владислав Вербицький, Ростислав Фоменко, Микита Слободенюк, Микола Головчак, Сергій Аніпченко — зіграли настільки переконливо, що, за численними відгуками, перетягнули увагу на себе. Акторка Тетяна Малкова окремо подякувала їм на прем’єрі за те, що «пересилили себе і свою огиду до цих образів».

Кожен персонаж-окупант — це окремий архетип:

• фанатичний ватник-шовініст;
• ґвалтівник;
• представник бідних азійських етносів у складі РФ, зацькований «старшим братом»;
• наївний сім’янин, який везе дитині закривавлену іграшку з війни;
• «совєстлівий» напівукраїнець, який відсторонюється від злочинів, але все одно прийшов на чужу землю.

Військові у кадрі

Окремої згадки заслуговує той факт, що у фільмі знялися справжні військовослужбовці та ветерани: Володимир Ращук (чинний офіцер батальйону «Свобода»), Даніель Салем, Назар Грабар, Олександр Печериця. Вони зіграли самих себе — українських воїнів. І ця сцена, за задумом режисера, свідомо гіперболізована, щоб сформувати новий візуальний образ сучасних українських героїв.

Жанрова приналежність: горор, слешер чи torture porn?

Ось тут починається найцікавіше. У прокаті стрічку позиціонують як «містичний горор», однак критики розходяться в оцінках. Одні називають її сплеттером (від англ. splatter — «розбризкування») — піджанр горору, де до 80% екранного часу займає криваве насильство. Інші йдуть далі й відносять фільм до категорії torture porn — ще жорсткішого різновиду, де акцент робиться на тортурах і стражданнях.

Що у фільмі є:

• поїдання сирих вирваних сердець;
• розвішування людських кишок по деревах;
• дві сцени сексуального насильства;
• численні сцени вбивств і розправ із високим рівнем натуралістичності;
• скрімери та якісна хореографія ближнього бою;
• вибухи, стрілянина та загальна атмосфера безвиході для окупантів.

Важливе уточнення: стрічка має рейтинг 18+ і призначена виключно для дорослої аудиторії.

Режисерський дебют Андрія Колесника: що вдалося, а що — ні

Сильні сторони

Ось що справді працює у фільмі:

1. Антагоністи прописані краще за протагоністів. Це рідкісна ситуація: про російських солдатів ми дізнаємося більше, ніж про головну героїню. Характери, мотивація, конфлікти всередині взводу — усе це створює реалістичний і водночас моторошний портрет ворога. Сцена, де російський шовініст свариться з башкиром, називаючи його «чуркою», а потім стріляє в нього ж, — потужна ілюстрація внутрішньої гнилі армії РФ.

2. Атмосфера спротиву, а не безнадії. Попри величезну кількість кривавих сцен, фільм не залишає гнітючого враження. Він заряджає відчуттям: зло буде покаране, хоч би яким воно було.

3. Фінал. Більшість критиків сходяться на тому, що несподівана кінцівка — одна з найсильніших частин стрічки. Вона перегукується з фіналом «Мавки. Лісової пісні» (сценарист той самий — Ярослав Войцешек), де героїню треба «вивести з бойового стану».

Слабкі сторони

Без ложки дьогтю не обійшлося:

• Мінімум інформації про саму відьму. Їй тисяча років. Вона «бачила десятки воєн». Вона колись когось там врятувала під час Другої світової. І все. Глядач майже нічого не дізнається про її минуле, мотивацію до зречення сил, внутрішній світ. У результаті головна героїня сприймається радше як функція, а не як жива людина.

• Сюжетна нерівність. Стрічка складається з трьох частин — романтична експозиція, початок вторгнення, помста. Перехід між першою та другою — різкий, як удар. Кліпові сексуальні сцени здаються недоречними, адже вже за кілька хвилин глядач стає свідком воєнних жахіть і зґвалтувань.

• Діалоги. Слабке місце сценарію. Реплікам бракує глибини, вони часто функціональні, а не художні.

• Музичний супровід. Пісні Христини Соловій та Злати Огнєвіч використані як окремі «кліпові вставки». Складається враження, що ці фрагменти можна вирізати й залити на YouTube-канали виконавиць — вони майже не інтегровані в драматургію.

• Різка кінцівка. Перетворення відьми на звичайну жінку-матір відбувається миттєво, без жодного переходу — тут явно втрачені сюжетні можливості.

Цікаві факти зі зйомок

Окремої уваги заслуговує те, в яких умовах і з яким підходом створювалася стрічка:

• Сценарист — на фронті. Ярослав Войцешек, автор ідеї та сценарію, на момент виходу фільму перебував на службі в лавах ЗСУ. Саме йому належить концепція всесвіту українських горорів, і «Конотопська відьма» — лише перша ластівка.

• 23 зміни — весь знімальний період. Це надзвичайно стислий термін для повнометражного фільму. Зйомки проходили наприкінці листопада — у грудні 2023 року, в умовах сильних морозів і постійних ракетних обстрілів.

• Трофейна форма. Окупанти одягнені в справжню форму, зібрану в зоні бойових дій. Художниця з костюмів Ірина iSky (яка є чинною військовослужбовицею 59-ї бригади) зізнавалася, що працювала з трофейними речами в рукавичках — настільки важкою була енергетика.

• Ритуал «голку в орка». Замість традиційного биття тарілки на початку зйомок команда провела обряд із ляльками вуду.

• 20 кг силікону. Саме стільки витратили на грим для створення містичних образів відьми в різних фазах трансформації. До фінальної сцени грим і костюм настільки інтегровані, що їх неможливо розділити.

• Тварини-актори. Французький бульдог Чарлі зіграв відьомського пса Оззі (названого на честь Оззі Осборна). Також у кадрі з’явилися ворона Єва та сколопендра Алевтина, яка мала близько десятка «дублерок».

• «Шолом жаху». Центральний символ фільму створила Ірина iSky, поєднавши однойменну руну (найпотужніший оберіг серед військових) із елементами вишивки Сумського регіону.

• Справжній БТР. У кадрі — трофейна бронетехніка, захоплена на Житомирській трасі в перші дні повномасштабного вторгнення.

• Дубляж. В оригіналі окупанти говорять російською, у кінотеатральній версії репліки продубльовані українською (відповідно до законодавства). На платформі Київстар ТБ стрічка вийшла в оригінальній версії без цензури.

Касові рекорди: чому фільм став хітом

Попри неоднозначні відгуки критиків, глядач проголосував гривнею:

• Перший вікенд: майже 12 млн грн та 72,6 тисячі проданих квитків.
• Чотири тижні: понад 1 мільйон доларів касових зборів (42,58 млн грн), 264 143 глядачів.
• Підсумок: 57,4 млн грн за 14 тижнів прокату, 358 627 квитків.
• Місце в історії: ТОП-3 усіх фільмів жахів за всю історію українського кінопрокату. Стрічка обійшла такі світові горор-хіти, як «Воно» та «Воно 2».

Секрет такого успіху — не лише в маркетингу. Фільм влучив у суспільний запит на репрезентацію люті, яку відчувають мільйони українців. Це не просто горор — це кіно про катарсис через помсту.

Відгуки критиків: коротко

Думки розділилися. Якщо узагальнити:

• Позитивні оцінки: потужний образ ворога, якісні горор-сцени, фінал, сміливість тем, реалістичність зображення злочинів окупантів.
• Негативні оцінки: слабка драматургія, нерозкрита головна героїня, кліповість, «сирі» сюжетні переходи, нестача смаку в зображенні насильства.

Якщо ви любите українські серіали формату «Жіночий лікар» та звикли до кліпового мислення — фільм, імовірно, вам сподобається. Якщо ж ваша планка — світові горор-шедеври на кшталт «Відьми» Роберта Еґґерса чи «Спадковості» Арі Астера — приготуйтеся до розчарування.

Кому варто дивитися, а кому — ні

Дивіться, якщо:

• вам близька тема спротиву та помсти окупантам;
• ви шукаєте український контент, який не боїться сміливих тем;
• ви не надто чутливі до сцен насильства та крові;
• вам цікаво побачити, як українське кіно освоює горор-жанр.

Краще оминути, якщо:

• ви очікуєте глибокого психологічного горору світового рівня;
• сцени сексуального насильства та розчленування для вас — табу;
• ви шанувальник повісті Квітки-Основ’яненка і сподіваєтесь на екранізацію;
• вам потрібна вибудувана драматургія, а не «емоційні гойдалки».

Висновок

«Конотопська відьма» — це не вишукане авторське кіно і не шедевр горор-жанру. Це — чесний, місцями сирий, але щирий фільм-помста, який не соромиться своєї природи. Він говорить із глядачем мовою люті, і саме ця чесність підкуповує.

Як перший проєкт із майбутньої лінійки українських горорів від FILM.UA, стрічка задає високу планку за амбіціями, хоч і кульгає за виконанням. Попереду — нові фільми всесвіту. Чи зможуть автори зробити роботу над помилками — покаже час. А поки що «Конотопська відьма» залишається головним українським горор-феноменом 2024 року.