Огляд на фільм Кіборги

Загальна інформація про фільм

Від реальних подій до великого екрану

242 дні, які увійшли в історію

Щоб зрозуміти фільм, треба знати, що за ним стоїть. Починаючи з квітня 2014 року і до січня 2015-го — 242 дні — українські військові утримували Донецький аеропорт імені Сергія Прокоф’єва. Це одна з найзапекліших і найдовших битв у новітній українській історії. Захисники щоденно витримували до 50 обстрілів, воювали в умовах постійного руйнування будівлі, без нормального постачання, зі знанням того, що вихід звідти — аж ніяк не гарантований.

Саме противник перший назвав їх «кіборгами» — намагаючись пояснити собі, чому ці люди не здаються й не тікають. Назва стала символом.

Як народився фільм

Ідея зняти художній фільм про захисників ДАП з’явилась ще під час активних бойових дій. Сценаристка Наталія Ворожбит — відома українська драматургиня — особисто об’їхала весь фронт і взяла понад 150 інтерв’ю з учасниками оборони, волонтерами і рідними загиблих. Саме із цього масиву живих свідчень і виріс сценарій. Він писався спочатку для 4-серійного телефільму — і лише потім із нього зробили повнометражну версію. За словами самої Ворожбит, близько 60% відзнятого матеріалу у кінотеатральну версію не увійшло.

Держкіно України підтримало проєкт і виділило близько 24 млн гривень — рівно половину загального бюджету. Ще одним партнером став телеканал 1+1. Зйомки почались 9 лютого 2017 року і тривали два місяці у трьох локаціях: павільйон у Крюківщині на Київщині, запасний аеродром у Чернігові та військовий полігон під Десною.

Сюжет: два тижні з тих, що змінили Україну

Де і коли відбувається дія

Фільм охоплює лише два тижні з осені 2014 року — вересень, найгарячіший момент оборони. У Донецький аеропорт прибуває нова добровольча група. Аеропорт уже чотири місяці тримає оборону — від нього залишились руїни, але позиції ще не здані.

Хто ці люди — сім бійців, семеро різних Україн

Геніальне рішення сценаристки Ворожбит — зробити кожного з героїв збірним образом певного типу українця. Це не персонажі — це зріз суспільства, загнаного у термінал під обстрілом:

• «Мажор» (Антон Ясинський, Макар Тихомиров) — молодий музикант із заможної київської сім’ї, що міг поїхати на конкурс до Відня, але потайки від батьків пішов на фронт. Людина покоління Майдану, з ліберальними поглядами і незавершеними питаннями до себе: навіщо я тут і що буде після?
• «Серпень» (В’ячеслав Довженко) — командир групи, вчитель історії та переконаний націоналіст із Заходу України. Прототипом частково є реальний боєць «Богема» — актор і режисер Андрій Шараскін.
• «Гід» (Роман Ясіновський) — досвідчений боєць, що давно в аеропорту. Знає кожен куточок цих руїн. «Домовий» цього місця, з тихим болем усередині і твердою вірою в перемогу.
• «Субота» (Андрій Ісаєнко) — російськомовний солдат. Не прийшов з ідеологічних мотивів — просто знає, що треба.
• «Старий» (Віктор Жданов) — літній доброволець-селянин з-під Полтави, який говорить суржиком. Пішов воювати услід за сином. Найстарший і, мабуть, наймудріший.
• «Марс» (Олександр Піскунов) — молодий, ще не обстріляний боєць, якому потрібна зброя. У нього своя ненависть і свій внутрішній конфлікт після першого вбивства.
• «Псих» (Костянтин Темляк) — доброволець часів Майдану з духовною освітою і медичними знаннями. Починає як психолог, якого всі сприймають з іронією, а закінчує як єдина людина, здатна дати першу допомогу.

Як розвивається дія

Фільм ділиться на дві нерівні частини: розмови і бої. І перша — значно більша.

Нова група прибуває, знайомиться з ветеранами аеропорту, отримує завдання чергувати в Новому терміналі. Далі — нічні розмови, короткі перестрілки, обмін полоненими, конфлікт між «Мажором» і «Серпнем» через самовільну вилазку, допит захопленого росіянина, який каже, що не знав, куди їдe воювати.

Кульмінація — розвідка повідомляє про нічний штурм із застосуванням «Буратіно» — важкої термобаричної зброї. «Серпень» прямо каже бійцям, що ніхто не зобов’язаний залишатись. Ніхто не йде. Саме тоді він і назмве їх «кіборгами».

Штурм провалюється — ворожу бронетехніку і піхоту знищено. Але перемога дається ціною: «Субота» отримує важке поранення, а «Серпень» гине від рук бойовика, що ховався у руїнах. Фільм закінчується без хеппі-енду — і саме так і повинно бути.

Філософський вимір: «чорна скринька» і великі питання

Один із найсильніших елементів фільму — ідеологічна полеміка між «Мажором» і «Серпнем». Ліберал і націоналіст. Двоє, що не згодні майже ні в чому: чи вважати Гоголя українським письменником, хто будує кращу Україну — інтелектуали чи патріоти, що таке українська мова в умовах війни. Вони сперечаються гостро, без компромісів — і при цьому готові прикрити один одного у бою. Це найточніший портрет українського суспільства, що його коли-небудь показували на великому екрані.

Акторський склад: реальні люди, а не зірки

Як відбирали акторів

На шість головних ролей провели кастинг із близько 150 акторів. Жодних імен із рейтингів — тільки придатність до ролі. Це рішення режисера Сеітаблаєва виявилось принциповим: у фільмі немає жодного актора, якого глядач асоціював би з іншими образами. Кожне обличчя — свіже.

В’ячеслав Довженко — «Серпень»

Найзрілша і найскладніша роль у фільмі. Довженко грає командира з виваженою жорсткістю і прихованою ніжністю — той момент, коли він телефоном читає доньці вірш перед можливою загибеллю, б’є наповал. За цю роль він отримав «Золоту дзиґу» за найкращу чоловічу роль. Окремий факт: Довженко особисто запропонував зробити лейтмотивом фільму «Гуцулку Ксеню», бо знав, що саме її прототип його героя вважав «стильовою українською піснею». І сам її виконав у кадрі.

Макар Тихомиров — «Мажор»

Центральний персонаж і «глядацьке альтер-его» — очима Антона-«Мажора» глядач приходить у цей аеропорт уперше і поступово розуміє, що тут відбувається. Тихомиров грає без пафосу і зайвого героїзму — його «Мажор» сумнівається, боїться, помиляється і все одно залишається. Це найточніше зображення того, чому звичайні люди йдуть на війну.

Роман Ясіновський — «Гід»

За оцінками кінокритиків — найяскравіший акторський перформанс фільму поза головними ролями. Ясіновський — актор театрів «Дах» і «Золоті ворота» — зіграв людину, яка вже давно знаходиться на межі, але не переступає її. Сцена, де «Гід» зривається на крик, розповідаючи «Марсу», що він відчуває після вбивства — одна з найпотужніших у всьому фільмі.

Віктор Жданов — «Старий»

Герой другого плану, якого не забудеш. «Старий» — це шістдесятирічний Коля з-під Полтави, що говорить суржиком і воює поруч із сином. Жданов отримав «Золоту дзиґу» за найкращу чоловічу роль другого плану. Його персонаж — кілька коротких сцен, але кожна залишає слід.

Реальні «кіборги» поруч із акторами

Окрема сильна сторона фільму — безпосередня участь реальних захисників ДАП у знімальному процесі. Військовими консультантами стали:

• Кирило Недря («Доцент») — у реальному житті кандидат наук, замкомроти 93-ї бригади під час боїв;
• Андрій Шараскін («Богема») — актор і режисер, боєць ДУК «Правий сектор», особисто знімався у камео;
• Олександр Тріпак («Редут») — людина, що декілька місяців очолювала захист ДАП, також зіграла епізодичну роль;
• Євген Жуков («Маршал») і Євген Межевікін («Адам») — Герой України.

Саме їхня присутність на майданчику кожного дня гарантувала достовірність кожної деталі — від лексики і поведінки зі зброєю до маркування техніки і побуту бійців.

Як знімали: локації, декорації і технічна сторона

Зйомки пройшли у трьох місцях:

• Павільйон у Крюківщині (Київська область) — тут художник-постановник Шевкет Сейдаметов відбудував чверть внутрішнього простору Нового терміналу ДАП. Саме тут знімали всі інтер’єрні сцени — ресторан, зону очікування, коридори, підвальне приміщення;
• Запасний аеродром у Чернігові — тут відтворювали екстер’єр аеропорту і знімали сцени на злітній смузі;
• Гончарівський полігон (Чернігівська область) — тут відзнімали сцени танкових боїв і переміщень бронетехніки.

Обмежена кількість локацій — одна з найчастіших технічних претензій критиків: більшість хронометражу герої дійсно проводять в одному приміщенні. Але це — цілком свідоме художнє рішення: клаустрофобія і стиснутість простору саме і створюють відчуття пастки, у якій опинились ці люди.

Музика і «Гуцулка Ксеня»

Саундтрек — окрема розмова. Основна партитура від Милоша Єлича тримає правильний емоційний тон, але справжнім лейтмотивом стала зовсім не оригінальна музика, а народна закарпатська пісня «Гуцулка Ксеня».

Це пропозиція актора В’ячеслава Довженка, якого підтримав режисер. Пісня грає у веселі моменти — і вона ж підсилює трагедію фінальних сцен. Контраст між живою, рухливою мелодією і тим, що відбувається в кадрі, змушує фізично завмирати.

Також у фільмі звучить варіація пісні «Мить» гурту «Океан Ельзи» — і в цьому контексті вона набуває зовсім іншого значення, ніж те, до якого звикли слухачі.

Касові збори: рекорд українського кіно

«Кіборги» не просто добре зібрали — вони переписали всю таблицю рекордів вітчизняного прокату:

• 8,18 млн ₴ — за перший вікенд, новий рекорд для українських фільмів на той момент;
• 19,35 млн ₴ — за три тижні прокату, 263 707 глядачів;
• 23,2 млн ₴ (~$884 000) — підсумковий результат за 21 тиждень у прокаті;
• Фільм показали в 150 кінотеатрах по всій Україні;
• 5 гривень з кожного проданого квитка спрямовувались родинам загиблих захисників ДАП;
• Касові збори перевершили попередній рекорд — фільму «DZIDZIO Контрабас» (22,2 млн ₴).

Нагороди: «Золота дзиґа» і міжнародне визнання

Крім того, режисер Ахтем Сеітаблаєв отримав орден від Президента України за цей фільм.

Серіальна версія: 60% матеріалу, якого ви не бачили

Оскільки сценарій Ворожбит спочатку писався для чотирьох серій, а у повнометражку увійшло лише 40% від задуманого, проєкт мав логічне продовження. 4-серійна телевізійна версія «Кіборгів» вийшла в ефір на каналі ICTV 20 лютого 2019 року — до п’ятої річниці завершення Революції Гідності. Серіал показує те, що в кіно не потрапило: більше деталей про кожного персонажа, розгорнутіші сцени побуту і ширший контекст подій.

Реакція критиків і глядачів

Що хвалили

Критики переважно поставились до фільму позитивно — з кількома серйозними застереженнями. Серед безперечних переваг:

• Автентичність персонажів — збірні образи українських солдатів написані так, що кожен глядач упізнає в них когось зі свого оточення;
• Діалоги — документальні за своєю природою, вони дозволяють почути справжній голос людей на війні, а не художній вимисел;
• Бойові сцени — технічно виконані на рівні, що гідно порівнюється з кращими американськими зразками жанру;
• Гуманістичний підхід до зображення ворога — фільм не демонізує противника. Полонений росіянин, який не знає, навіщо він тут; місцевий сепаратист, якого вбивають свої ж, — це сміливі і важливі рішення;
• «Гуцулка Ксеня» — пісня знайшла у фільмі своє справжнє місце.

Що критикували

• Непропорційність розмов і дії: розмов значно більше, ніж бойових сцен — і це дратувало частину аудиторії, яка чекала екшну;
• Операторська робота — виставлення світла, кількість планів і ракурси отримали зауваження від вимогливих критиків;
• Обмеженість локацій — більшу частину хронометражу герої перебувають фактично в одному приміщенні;
• Ідеалізованість мови — частина глядачів зауважувала, що бійці у фільмі говорять надто літературно для бойових умов, хоча реальні консультанти підтвердили: такі розмови справді велись.

Плюси та мінуси фільму

✅ Що вдалось

• Сценарій Ворожбит — найсильніша сторона фільму: живий, документальний, точний;
• Акторський ансамбль без зірок, але з повною переконливістю — особливо Довженко, Ясіновський і Жданов;
• Ідеологічна полеміка між «Мажором» і «Серпнем» — найточніший портрет суперечностей українського суспільства в кіно;
• Відмова від демонізації ворога — сміливе і принципово важливе рішення;
• Залучення реальних учасників оборони як консультантів і акторів камео;
• «Гуцулка Ксеня» і варіація «Миті» як музичне рішення — просте і нищівно ефективне;
• Фінал без хеппі-енду, що відповідає реальності і повазі до загиблих.

❌ Що не вдалось

• Операторська робота і режисура отримали серйозну критику від фахівців;
• Бойових сцен об’єктивно мало для заявленого жанру «екшн»;
• Обмеженість локацій, попри своє художнє виправдання, все одно відчувається;
• 60% матеріалу залишилось поза фільмом — і це відчутно впливає на розкриття деяких персонажів.

Для кого цей фільм

Обов’язково дивитись:

• Кожному, хто вважає себе українцем — незалежно від того, де ви зараз і якою мовою говорите;
• Всім, хто хоче зрозуміти, що і чому відбувалось на Донбасі у 2014 році;
• Тим, хто цікавиться українською культурою і кіно;
• Батькам, що хочуть розповісти дітям про події, які формували сучасну Україну.

Варто знати перед переглядом:

• Це не бойовик у голлівудському розумінні — більша частина фільму це розмови, а не вибухи;
• Є сцени насильства і загибелі — але без надмірностей;
• Хеппі-енду немає. І це правильно.

Підсумок: кіно, яке кує «міти для України на триста років уперед»

«Кіборги» — це не найдосконаліший фільм в технічному сенсі. Оператор міг знімати краще, бойових сцен могло бути більше, а 60% відзнятого матеріалу дали б більш повні образи персонажів. Це все — правда.

Але є речі, які «Кіборги» роблять краще, ніж будь-який інший український фільм до і після: вони дають слово людям, яким воно мало б прозвучати. Вони показують, що на цій війні — не картонні герої, а звичайні, суперечливі, різні українці, які зробили свій вибір. І вони роблять це з такою повагою до реальності та до реальних людей, що після перегляду не виходить залишатись байдужим.

Фільм знятий у 2017-му про події 2014-го — але у 2022-му і пізніше він набув зовсім іншого виміру. Те, що здавалось художнім образом, виявилось пророцтвом: «кіборги» не лише не вмирають — вони ростуть у числі.

Оцінка: 8.5 / 10 — обов’язковий до перегляду фільм для кожного українця. Не бездоганне кіно, але абсолютно чесне і живе. Саме таким і повинен бути фільм про нашу війну.