Чому молодь йде у політику: інтерв’ю з наймолодшим депутатом Дніпрорудного

Напевно, всі чули популярний за радянських часів лозунг «Молодим скрізь у нас дорога». Щоправда, як тоді, так і зараз він використовується радше як приказка, а не як керівництво до дії. Адже молодих, активних, амбітних, спраглих до змін не часто підпускають до політики й державного управління.

А наскільки молоде обличчя у місцевої політики? МедіаЦентр зацікавився цим питанням і провів невеличке дослідження на прикладі кандидатів у депутати Дніпрорудненської міської ради.

Але для початку визначимо, хто ж належить до молоді. Згідно з Законом України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», молодь – це громадяни віком від 14 до 35 років.

Тож із 168 офіційно зареєстрованих кандидатів у депутати 30 – це молодь (на жаль, складно визначити, чи це дніпрорудненська молодь неохоче йде у політику,  чи осередки партій свідомо не включають до своїх списків «молодих і перспективних»). І тільки четверо з тридцяти молодих кандидатів обрані депутатами Дніпрорудненської міської ради.

Наймолодшою з обранців стала 26-річна Вікторія Маслова, тож МедіаЦентр вирішив зустрітися з нею і поговорити про «навколомолодіжні» теми і не тільки.   

Вікторія Маслова, депутат Дніпрорудненської міської ради
Вікторія Маслова, депутат Дніпрорудненської міської ради

– Вікторіє, розкажіть, будь ласка, про себе. Звідки Ви, де навчалися, яку спеціальність опанували, чим займаєтеся в житті?..

– Я народилася і живу у Дніпрорудному. Навчалася у школі «Світоч», де в мене проходило дуже насичене творче і громадське життя: я була старостою класу, займалася танцями і спортом. Постійно перебувала в русі, вільного часу завжди було мало! З друзями ми відстоювали честь школи на різноманітних конкурсах, олімпіадах, влаштовували вертепи та їздили з виступами в район та область. Після школи я вступила до Дніпропетровського національного університету на спеціальність «юрист з адміністративного права», закінчила заклад з відзнакою.

Працюю з 16 років, адже завжди прагнула до самостійності. Тому, закінчивши школу, відразу почала свій трудовий шлях: спочатку у Дніпрорудному – в кафе «Карамболь», потім у Дніпрі адміністратором, барменом у кафе. А вже після отримання вищої освіти повернулася у Дніпрорудне, і ось вже шостий рік, не рахуючи дворічної декретної відпустки, я працюю керівником відділення у компанії «ProstoNet» (раніше це був «DVcom»). А ще я дружина і молода мама – моїй дитині 2 рочки.

– Я так розумію, що за своєю спеціальністю Вам не довелося працювати?

– Якось так вийшло, що не довелося. Під час навчання в університеті я проходила практику у дніпрорудненському КУП “Наш дім”, і це був мій єдиний досвід у юриспруденції. На жаль, у Дніпрорудному не знайшлося роботи саме за моєю спеціальністю. Проте на теперішній посаді мені дуже допомагають отримані знання, адже постійно доводиться вирішувати юридичні та фінансові питання.

– Чому Ви вирішили йти в політику і балотуватися в депутати Дніпрорудненської міської ради?

– Коли ми з чоловіком остаточно вирішили, що залишаємося у Дніпрорудному, а особливо коли я стала мамою, перед нами дуже гостро постало питання, що в нашому місті погано розвинена інфраструктура та позакласна робота з дітьми та підлітками. У нас мало гуртків і секцій за інтересами. Тому в мене є велике бажання розвивати спорт та туризм (і серед дорослих в тому числі), правову та фінансову грамотність (наприклад, заснувати гурток «Дебати», в якому дітей вчать аргументовано відстоювати свою точку зору). Мені дуже  хотілося б, щоб, коли дитина виросте, у неї був вибір, в якому напрямі розвиватися і чим зайняти своє дозвілля. Щоб, отримавши вищу освіту, їй не довелося обирати: чи повернутися у рідне місто, чи поїхати кудись подалі від нього. Тому я мрію, аби тут з’являлися нові робочі місця, розвивалася інфраструктура для того, аби можна було сюди повертатися, тут жити і працювати.

Також мене дуже хвилює питання безпеки. На сьогодні гостро стоїть проблема освітлення вулиць, обладнання міста камерами відеоспостереження, а особливо поширення наркотичних речовин. Ми з колегами чи не щодня стикаємося з тим, що наші скриньки зламують. Там ми знаходимо «закладки», шприци, порожні ампули, і все це у вільному доступі – дитина просто може взяти, дістати, гратися з цим. І це справді страшно.     

Важливим є і питання культурного розвитку міста. Зараз надзвичайно актуальним залишається питання з бібліотеками, які через карантин не працюють. З 1 січня 2021 року вони переходять з районного балансу на утримання об’єднаної територіальної громади. Тож мене цікавить, як все це буде розвиватися. У нашої команди є ідея створити сучасну бібліотеку, де люди не просто б приходили почитати книжки, але й брали участь у всіляких культурних та розвиваючих заходах.

Насправді в місті ще багато гострих питань, особливо що стосуються комунальної сфери (тарифи, якість питної води та інше). Але це трішки не моя стихія, тому поки що я говорю про те, в чому компетентна.

– Тож всі ці озвучені проблеми і питання і стали ключовими пунктами Вашої передвиборчої програми?

– Звичайно. Знаєте, тепер, коли дитина трохи підросла, у мене з’явилася купа сил, енергії і велике бажання спрямувати їх у правильне русло. Мені дуже хочеться зробити Дніпрорудне сучасним містом, де всім буде приємно і комфортно жити.

– Особисто Ви відчуваєте у собі силу, натхнення, наснагу на втілення всього цього у життя?

– Так, однозначно! І головне, що у мене є команда однодумців.

– Чи доводилося під час передвиборчої кампанії стикатися з осудом Вашої кандидатури саме через молодий вік? Мовляв, «їй ще зарано бути депутатом та вирішувати складні питання життєдіяльності громади»?  

– Так, на одній із зустрічей з виборцями я і ще один молодий кандидат від нашої політичної сили справді почули таке питання від людей пенсійного віку: «Вам не здається, що ви занадто молоді?». Проте під час подальшого спілкування, коли ми почали розповідати про наші програми, проєкти, про те, чим ми будемо займатися під час своєї депутатської діяльності (наприклад, є у нас ідея створення відділу з підготовки проєктів для участі у державних конкурсах серед ОТГ, аби залучати таким чином кошти для фінансування різноманітних сфер життя громади, і, що важливо, ми знаємо, як це зробити). Тож коли ми почали детально розповідати про все це, питання віку відійшли на задній план. Адже «молодий» – не означає «некваліфікований». Ми постійно вчимося, набуваємо досвіду і розвиваємося.

– Як Ви взагалі оцінювали свої шанси бути обраною до міськради?

– Чесно, для мене це було лотереєю. Я абсолютно не знала, що очікувати і що з цього вийде. Я скоріше вірила у перемогу своєї команди. Ну і, мабуть, ми таки гарно попрацювали, адже люди нам повірили. І зараз, звичайно, дуже хочеться виправдати цю довіру.

– Ваші перші емоції, коли дізналися про перемогу?

– Протягом півгодини у мене був якийсь дивний стан і в голові крутилися питання: «Як таке може бути?», «Як так вийшло?», «Невже у мене повірили?», «Невже це справді зі мною сталося?». Звичайно, я була дуже рада, адже це новий досвід у житті та можливість втілити свої ідеї. І якщо хоча б половина з них стане реальністю, це буде прекрасно.

– Які будуть Ваші перші кроки в політиці?

– Дуже хотілося б передусім налагодити контакт з жителями міста й ОТГ, щоб їхні проблеми бути почуті і побачені, щоб люди також брали активну участь в житті громади. Прагну  того, аби рішення не приймалися за зачиненими дверима, а обговорювалися і ухвалювалися колегіально.

– Перша сесія новообраної міськради вже відбулася, і тепер Ви легітимна обраниця, та ще й наймолодша у цьому скликанні. Тож як воно, бути наймолодшим депутатом Дніпрорудненської міської ради?

– Поки що страшно. Страшно від усвідомлення того, що тебе оточуються люди з величезним професійним, політичним і життєвим досвідом. Але, повторюся, щодня я вчуся. І це добре, коли є люди, які можуть підтримати, дати пораду, навчити. У будь-якому випадку, всі з чогось починали, тому це чудовий шанс.

– Ваш батько Олег Маслов теж став депутатом Дніпрорудненської міської ради восьмого скликання. Як так вийшло, що у депутатському корпусі утворився цілий «сімейний підряд»?

– Найсмішніше те, що батьки нічого не знали про мої плани балотуватися у депутати. Більш того, вони дізналися про це, коли вже побачили списки зареєстрованих кандидатів від партій. Тож з батьком з приводу виборів не домовлялися, ми навіть йшли від різних політичних сил. Я розумію, що мені можуть не повірити, але це справді так. Коли ж тато дізнався про мій намір йти в депутати, він сказав: «Донечко, але ж це так складно, це така велика відповідальність. Тобі доведеться зіштовхнутися з тим, що у тебе за спиною будуть говорити різні неприємні речі»… Але, звичайно, тато підтримував мене і переживав. Я дуже рада за нього і вважаю, що це дуже правильно, що він обраний депутатом. Адже мій батько – професіонал, дуже досвідчений юрист, який повністю розбирається у комунальних питаннях, позаяк довгі роки працював юристом у КУП «Наш дім», а зараз – у КП «Комфорт». Насправді ні він, ні я не думали, що пройдемо у міськраду, але люди в нас повірили, за що їм велике спасибі.

– Тепер, коли у вашій родині є два чинних депутата, чи виробили ви якийсь «план спільних дій» у депутатській роботі?

– Ні. Вдома ми взагалі не розмовляємо про депутатські справи – ми залишаємося батьком і донькою. Скажу так: домовленостей між нами, як між депутатами, точно можна не чекати. Тому що ми дві різні людини з різними характерами, і у кожного з нас свій погляд на те чи інше питання. Проте цей погляд спрямований в один бік – на розвиток міста.

– Чи відрізняється погляд молоді на проблеми міста та їхнє вирішення від погляду людей зрілого віку?

– Я думаю, що не кардинально. Адже у всіх в нашому місті одні проблеми – це, в першу чергу, комунальні питання, тарифи, якість послуг, що надаються комунальними підприємствами, а також безпека, розвиток інфраструктури. Тому для нас важливо знаходити спільну мову й разом приймати правильні рішення, аби вирішувати ці проблеми.

–  Хто у великій політиці є для Вас прикладом для наслідування і чому?

– Ніколи особливо не задумувалася над цим питанням… Найголовніше для політика, я вважаю, бути добросовісним. А ім’я конкретної людини мені важко назвати.

– Зазвичай політики захоплюються Вінстоном Черчіллем чи Маргарет Тетчер…

– Якщо чесно, мені до «залізної леді» дуже далеко. Мій характер ближчий… до Вінні-Пуха (сміється). Хоча насправді мені дуже хотілося б мати такий характер і прагнення, як у Маргарет Тетчер. Але до цього, мабуть, треба прийти  з досвідом та віком.

– Ну і фінальне запитання. Якою Ви все-таки бачите Дніпрорудненську об’єднану територіальну громаду через 5 років, по закінченню Вашої депутатської каденції?

– Я дуже сподіваюся, що за ці 5 років ми насамперед вибудуємо правильну «політику партії» та вертикаль влади. Я маю на увазі, що ми тепер не одні – у складі нашої ОТГ, окрім Дніпрорудного, є ще села Златопіль та Маячка. У яких також дуже багато нагальних питань, і перше – це водогін, якого немає. Тобто головне – налагодити контакт між нашими населеними пунктами, транспортне сполучення.

Ще я хочу, аби у місті з’явилися нові гуртки, щоби місто розквітло в плані інфраструктури, щоб з’явилося багато туристичних місць, щоб розвивалися всі навчальні заклади, щоб до нас приїздили на навчання більше студентів, щоб у місті позабудовували всі пустирі, щоб вдалося нарешті вирішити питання з водопостачанням, щоб все-таки вдалося залучити інвесторів, які зацікавилися б вкладенням коштів у розвиток нашого міста. І найголовніше – щоб в майбутньому люди їхали до нас жити, а не від’їздили звідси.

– Дякую Вам, Вікторіє, за розмову і бажаю успіхів у втіленні всіх Ваших планів!

Олена Драгун, МедіаЦентр Енергодар

Читайте також: Енергодарські юні дослідники – краєзнавці знову серед кращих в області!

Оставьте ответ

Ваш электронный адрес не будет опубликован.

X