Огляд на Батько фільм

Загальна інформація про фільм

Про що фільм: короткий сюжет

Ентоні — восьмидесятирічний чоловік, який мешкає один у лондонській квартирі. Він страждає на деменцію, хоча сам це категорично заперечує. Його дочка Енн (Олівія Колман) намагається влаштувати батькові догляд, наймає доглядальниць, але ті звільняються одна за одною — старий зі скверним характером нікому не довіряє.

Енн повідомляє батька, що переїжджає до Парижа. Ентоні опиняється перед необхідністю прийняти нову доглядальницю. Але в квартирі починають відбуватися дивні речі: з’являються незнайомі люди, зникають улюблені годинники, обличчя дочки раптово змінюється.

Поступово глядач розуміє: ми бачимо світ очима людини, чий мозг руйнує хвороба. Реальність і вигадка змішуються настільки, що розібратися, де правда, стає неможливим — і для героя, і для нас.

Фінал пронизливий: Ентоні опиняється в будинку для літніх людей, де медсестра заспокоює його як маленьку дитину. «З мене наче обпали всі листя», — говорить він. За вікном гойдається зелена листва, і життя йде далі своїм чином.

Режисер і першоджерело

Флоріан Целлер — французький драматург, який поставив «Батька» за власною п’єсою Le Père. Спектакль з успіхом ішов у театрах по всій Європі та світу, здобувши безліч театральних нагород. Екранізація стала режисерським дебютом Целлера в повнометражному кіно.

Саме тому фільм зберігає виразну театральну природу: мінімум локацій, акцент на діалогах і акторській грі, ретельна увага до деталей інтер’єру. Але це аж ніяк не робить його «законсервованим» — навпаки, камерність підсилює напругу.

Целлер задумав трилогію: «Батько», «Мати» та «Син». Над екранізацією «Сина» вже розпочалася робота.

Акторська гра: чому Гопкінс заслужив «Оскар»

Ентоні Гопкінс у головній ролі

Гопкінс отримав премію «Оскар» за найкращу чоловічу роль і став найстаршим лауреатом в цій номінації за всю історію премії. І це абсолютно заслужено.

Актор передає стан свого персонажа з приголомшливою точністю:

• розгубленість і страх людини, яка втрачає розум;
• спалахи колишньої харизми та гумору;
• моменти повної безпорадності, коли старий перетворюється на переляканого малюка;
• підозрілість і впертість, за якими ховається розпач.

Найсильніша сцена — фінальна. Ентоні плаче і кличе маму. На екрані все той же Гопкінс, але перед нами вже не брюзгливий старий, а зморщена, скукожена в маленький клубочок дитина.

Олівія Колман у ролі Енн

Колман зіграла дочку, яка розривається між власним життям і турботою про батька. Її роль складна: вона і жертва ситуації, і людина, яка зрештою відвозить батька в будинок для людей похилого віку. В її очах — і провина, і виснаження, і любов.

Як знятий фільм: техніка і атмосфера

Оператор Бен Смітард неодноразово показує інтер’єр квартири з одних і тих самих ракурсів — щоб глядач встиг запам’ятати деталі й потім помітив зміни. Раптом на кухні стоїть інший гарнітур. На стіні бракує картини. Штори виглядають інакше.

Ці непомітні зміни — і є головний прийом фільму. Ми дезорієнтовані так само, як і герой. І це некомфортно, і це геніально.

Музика композитора Людовіко Ейнауді додає фільму ще більше глибини та меланхолії.

Загальна атмосфера — напівтемна квартира, де крізь вікна проривається денне світло. Це одночасно і символ: промені свідомості, які ще проникають у темряву хвороби.

Що робить «Батька» особливим

• Погляд зсередини. Целлер знімає не «про» деменцію, а зсередини неї. Ми не спостерігаємо за хворим збоку — ми самі опиняємося в його голові.
• Без сентиментальності. Фільм не намагається вижати сльозу дешевими прийомами. Він просто показує реальність — і від цього боляче ще більше.
• Жанровий гібрид. Подекуди «Батько» — це справжній трилер. Напружений, нервовий, непередбачуваний.
• Особиста історія для кожного. Більшість глядачів упізнає в Ентоні когось із власних близьких — батька, дідуся, сусіда. Саме тому фільм резонує так глибоко.

Нагороди

На 93-й церемонії вручення премії «Оскар» фільм здобув дві статуетки:

1. Найкраща чоловіча роль — Ентоні Гопкінс
2. Найкращий адаптований сценарій — Флоріан Целлер, Крістофер Гемптон

Варто дивитися?

Так — якщо ви готові до важкого, але важливого фільму. «Батько» — це не розважальне кіно. Це досвід, який змушує замислитися про старість, самотність, любов і терпіння.

Ні — якщо шукаєте легке кіно на вечір. Фільм емоційно виснажує, і це його сила, а не недолік.

Після перегляду хочеться зателефонувати батькам.