Огляд на фільм Акушер

Загальна інформація про фільм

Хто така Дженніфер Девольдер і звідки цей фільм

Режисерка, що повернулась після довгої паузи

Дженніфер Девольдер — французька режисерка і сценаристка, яку широка публіка майже не знала. Вона зняла два попередні фільми ще у 2009 і 2011 роках — обидва з Меланні Лоран у головних ролях: «Jusqu’à toi» і «Et soudain, tout le monde me manque». Потім — більш ніж десятирічна перерва як режисерки. За цей час вона писала сценарії для інших, зокрема для доволі невдалого «Zodi et Téhu» Еріка Барб’є.

«Sage-homme» («Акушер») — її повернення до режисури після дванадцяти років мовчання. І це повернення з виразно соціальним та феміністичним проєктом — але зробленим не напористо, а м’яко, через гумор і живих персонажів.

Ідея фільму, за словами самої Девольдер, народилась із бажання зробити щось незвичне: «Сьогодні тенденція — фільми про сильних жіночих персонажів. Я захотіла зробити навпаки: чоловіка, який стає людиною у присутності жінок. Мені здається це красивим».

Сценарій спеціально написаний для Карін В’яр — актриси, яку Девольдер давно хотіла зняти. Тільки після того, як В’яр погодилась, проєкт отримав зелене світло.

Чому це кіно — не про акушерство

Попри назву і медичне середовище, «Акушер» — це не медична драма. Це кіно про дорослішання, подолання патріархальних стереотипів і пошук себе. Акушерство тут є контекстом — найбільш незручним і водночас найбільш людяним місцем, де ці теми можна розкрити чесно і без зайвого пафосу.

Сюжет: 527-е місце і рожева блуза

Хто такий Леопольд Бейє

Леопольд (Мелвін Бумер) — 19-річний хлопець із паризької бanlieu. Він живе у невеличкій квартирі разом із батьком (Стів Тьєншо) — колишнім поліцейським, суворим і мовчазним — і трьома братами. Середовище ультра-маскулінне: в цьому домі жінок майже немає, про почуття не говорять, слабкість — ганьба.

Леопольд рік готувався до вступного конкурсу на медичний факультет. Вранці фільму він дізнається результат: 527-е місце. Для вступу треба бути в першій сотні. Медицина, стоматологія, фармація — все закрито.

Залишається єдина альтернатива для цього рейтингу: школа акушерок. Леопольд пошепки вимовляє слово «sage-femme» — і злякано оглядається. Нікому не скажу.

Подвійне приховування

Леопольд вступає до школи — але приховує це від родини. Батько переконаний, що син вчиться на лікаря. Брати нічого не знають. Сам Леопольд розглядає це як тимчасовий захід: є «пасерелька» — після двох років навчання можна перейти до медицини. Тобто реальної мети, акушерства, він спочатку не бачить взагалі.

Ця подвійна маска — лжемедик для сім’ї і лжестудент для школи — і є двигуном комедійної частини фільму в першій половині.

Школа: блуза рожевого кольору і єдиний чоловік

Школа акушерок — майже виключно жіночий простір. Леопольд опиняється тут єдиним чоловіком серед сотні дівчат. Першого дня йому вручають рожеву блузу — обов’язкову для всіх студентів. Для хлопця із маскулінної родини це рівносильно публічній ганьбі.

На практиці він потрапляє під нагляд Натальї (Карін В’яр) — досвідченої акушерки з 25-річним стажем, бойовим характером і відкритою зневагою до слабких студентів і ще більшою — до тупої бюрократії лікарняного керівництва. Наталья і Леопольд одразу знаходять спільну мову через сварку.

Трансформація: від відмови до покликання

Фільм будується на класичній структурі перевиховання через досвід:

1. Перший етап — Леопольд відмовляється брати участь. Він присутній фізично, але ніяково і безглуздо уникає будь-якого справжнього контакту з пацієнтками;
2. Перелом — поступово, через низку сцен за сценами акушерської практики, він починає бачити людей, а не ситуації. Перший самостійно прийнятий пологів. Перша смерть. Перший раз, коли він відчуває, що зробив щось важливе;
3. Закоханість — між ним і студенткою Фату (Трейсі Ґото) виникає романтична лінія. Вона — рівна йому за рівнем і дещо старша за досвідом. Ця лінія розвивається паралельно з медичною;
4. Криза — кілька трагічних подій збігаються в один момент: важкий випадок у відділенні, де Леопольд допускає помилку; несправедливе звільнення Натальї адміністрацією; розкриття таємниці перед батьком;
5. Катарсис — фінальна сцена: Леопольд приймає пологи у жінки родича батька просто вдома, в екстремальних умовах. Сцена одночасно смішна і зворушлива — і саме вона ставить крапку в його трансформації.

Ключова сцена — та, що «візьме за горло без слова»

Кілька критиків виділяли одну конкретну сцену як найсильнішу в усьому фільмі — і навмисно не деталізували, що саме відбувається, щоб не зіпсувати. Вона мовчазна, без діалогів — і є кульмінаційним моментом, після якого все у Леопольда змінюється остаточно. Telerama назвало її «climax du film» — і попереджало, що вона «prendra à la gorge» — «візьме за горло».

Фінал: диплом і вітрило

На фінальних кадрах — Леопольд отримує диплом акушера. Не медика. Акушера. Свідомо і з гордістю. А Наталья — звільнена і хвора — виходить у море на своєму вітрильнику і усміхається. Режисерка свідомо не акцентує трагедії: це не кінець, це передача факела.

Акторський склад: один дует, що тримає весь фільм

Мелвін Бумер — Леопольд

Мелвін Бумер — актор, якого французька публіка відкрила завдяки серіалу Arte «Le Monde de demain» (2022), де він зіграв молодого JoeyStarr — легенду французького репу. Роль у «Sage-homme» — його перша головна роль у повнометражному кіно.

Критики одностайно відзначили: для дебюту на великому екрані — це дуже зрілий і точний перформанс. Бумер грає Леопольда не карикатурним мачо і не ідеальним протагоністом — а живою людиною, яка опирається змінам, помиляється і поступово знаходить себе у тому, чого не шукав.

За цю роль він отримав номінацію на «Сезар» 2024 року у категорії «Найкраще чоловіче відкриття» — і ця номінація для дебютанта у комедійній драмі без великих претензій є окремим комплімент від французької кіноакадемії.

SensCritique написали про нього: «Impressionnant Melvin Boomer pour son premier rôle sur grand-écran» — «Вражаючий Мелвін Бумер для своєї першої ролі на великому екрані».

Карін В’яр — Наталья

Карін В’яр — одна з найповажніших акторок французького кіно. Більш ніж 50 фільмів, два «Сезари» за найкращу акторку другого плану, два «Сезари» за головну роль. Для неї сценарій написаний персонально.

Наталья — не типовий «суворий наставник». Це жінка, що любить свою роботу так само пристрасно, як ненавидить тих, хто перетворює лікарні на корпорації. Вона і кричить на студентів, і плаче над пацієнтками, і йде на конфлікт з адміністрацією, знаючи, що втратить роботу. В’яр грає її з тією природністю і точністю, що тільки підтверджує: саме заради неї фільм і робився.

La Libre Belgique написали: «Karin Viard, pour laquelle le long métrage a été écrit, et Melvin Boomer, forment un solide tandem d’acteurs» — «Карін В’яр, для якої фільм написано, і Мелвін Бумер утворюють міцний акторський дует».

Стів Тьєншо — Жоф Бейє (батько)

Актор, якого міжнародна аудиторія знає передусім за роллю у «Знедолених» (Les Misérables, 2019) Ладжа Лі — одному з найгучніших французьких фільмів останніх років. Тут він грає батька Леопольда — типового представника чоловічої субкультури паризьких передмість: стриманий, гордий, нездатний говорити про почуття, але по-своєму глибоко люблячий.

Стосунки батька і сина — найважча і найважливіша нитка фільму поза медичним середовищем. Сцена, де батько дізнається правду, — одна з найбільш емоційно насичених у фільмі.

Трейсі Ґото — Фату

Романтична лінія між Леопольдом і Фату — не центральна, але важлива. Фату — студентка, що вже обрала акушерство свідомо і не соромиться цього вибору. Через неї Леопольд бачить, яким він міг би бути від початку — і яким стає врешті. Трейсі Ґото грає її впевнено і природно.

Брюс Домболо — двоюрідний брат батька

Персонаж другого плану — але вже кілька критиків написали «хочемо бачити його більше». Брюс Домболо грає родича батька, в жінки якого Леопольд приймає пологи вдома — у найкумеднішій і одночасно найзворушливішій сцені фільму. Критик SensCritique спеціально зазначив: «l’hilarant Bruce Dombolo» — «безглуздо смішний Брюс Домболо».

Що фільм говорить насправді: п’ять тем за одним сюжетом

1. Маскулінність і її пастки

Леопольд виріс у домі, де не кажуть «я боюсь» і «мені боляче». Де чоловіки не плачуть і не «чіпляються» до жінок зі співчуттям. Де «типово чоловічих» професій не обговорюють — вони просто є. Акушерство є повним запереченням усіх цих норм.

Фільм не розносить маскулінність на друзки. Він показує: ці норми обмежують не жінок, а самих чоловіків. Леопольд страждає через нездатність говорити про матір, яку він втратив у дитинстві. Батько страждає через нездатність пробачити і зрозуміти сина. Це не вина — це спадок. Але від нього можна звільнитись.

2. Система охорони здоров’я, що ламає людей

Nathalie — не лише наставниця. Вона — голос системи, яку ця сама система знищує. Вона пропрацювала у відділенні 25 років і бачила, як лікарня поступово перетворилась на корпорацію: норми по пацієнтах, скорочення персоналу, надмірна медикалізація, адміністрація, що ніколи не була в пологовій залі.

Telerama написало: «le scénario a le mérite de mettre en lumière une profession peu représentée, les difficultés rencontrées par ces soignantes : hôpital sous tension, hiérarchie déconnectée du terrain, manque de personnel et surmédicalisation» — «сценарій гідний того, щоб освітити малопоказану професію і труднощі: напружена лікарня, ієрархія, відірвана від реальності, брак персоналу і надмірна медикалізація».

3. Соціальна мобільність і право на помилку

Леопольд хоче стати лікарем — не тому що мріє рятувати людей, а тому що так роблять успішні люди. Медицина для нього — квиток зі своїх стартових умов. Коли цей квиток виявляється чужого розміру, він ламається.

Але фільм задає важливе питання: чи є «провальний» шлях справді провальним? Чи не є акушерство — яке прийнято вважати «другим сортом» у медицині — насправді одним із найважливіших?

4. Нейтральність нового життя

У кількох ключових сценах пологового відділення Девольдер повертається до однієї думки: немовля — єдина нейтральна точка у будь-якому людському конфлікті. Воно не знає про класи, гендер, расу, бідність. Воно просто народилось. І людина, яка допомагає йому прийти у світ, — причетна до чогось більшого за будь-яку соціальну роль.

5. Батько і мати

Центральна особиста травма Леопольда — смерть матері у дитинстві. Вона майже не згадується прямо — але присутня скрізь. Саме тому він рвався до медицини: де-то всередині є відчуття, що якби він був лікарем — він міг би врятувати її. Це нераціонально, але дуже по-людськи.

Акушерство — це постійне перебування поруч із жінками, що народжують нове життя. Це і є несвідомий зв’язок із тим, чого він не пережив. Режисерка не проговорює цю думку вголос — але вона пронизує весь фільм наскрізно.

Технічна сторона: документальна точність і живий ритм

Де знімали

Левова частка зйомок — в реальному пологовому відділенні французької лікарні. Команда працювала з реальним медичним персоналом як консультантами. Саме це дає фільму ту документальну автентичність, яку критики виділяли особливо: освітлення не «постановочне», простір не «студійний», і навіть запах, здається, відчувається.

Сцени пологів: ультра-реалістично

Le Parisien і кілька інших видань окремо зазначили: сцени пологів у фільмі незвично реалістичні. Девольдер не прибирає крові, гримас болю і непередбачуваності реального процесу. Кілька реальних акушерів, яких опитував Le Parisien, підтвердили: «Це дуже близько до реальності — і це рідкість для кіно».

Президент Колегії акушерок Франції Адрієн Ґантуа сказав про фільм: «Ми звикли, що про нашу роботу або не знають нічого, або знімають повну дурницю. Тут — ні. Тут знімали чесно».

Оператор і темп

Критик SensCritique написав: «En restant au plus proche des peaux et des visages, le film s’intéresse aux sensibilités profondes» — «Тримаючись максимально близько до шкіри і облич, фільм занурюється у глибокі відчуття». Камера тут справді «людська» — жодних пишних планів, тільки обличчя і руки.

Ритм — рівний, без різких стрибків. Комедійні сцени і важкі сцени чергуються без насилля, утримуючи тон десь між посмішкою і сльозами.

Касові збори і аудиторія: успіх для авторського кіно

«Sage-homme» — комерційно успішний фільм для французького авторського кіно із бюджетом €4,64 млн:

• 31 685 глядачів — перший день прокату, друге місце серед новинок;
• 279 606 глядачів — перший тиждень, шосте місце загального французького бокс-офісу;
• 614 176 глядачів за 8 тижнів прокату у Франції — чудовий результат для фільму цього рівня;
• $4,61 млн — загальні світові касові збори;
• 450 (і більше) екранів у першій мережі прокату.

Для порівняння: більшість авторських французьких драм цього рівня не виходять за межі 200–300 тисяч глядачів. «Sage-homme» перевищив цю планку вдвічі — що говорить про широкий суспільний резонанс теми.

Нагороди

• 🏅 Сезар 2024 — Номінація: Найкраще чоловіче відкриття (Мелвін Бумер);
• Allocine — 1 нагорода, не деталізована публічно;
• Фільм відзначено у кількох регіональних французьких кінопремій.

Варто розуміти: фільм не претендував на «великі» Сезари — але сама номінація Бумера як «відкриття» для дебютного повнометражного фільму є вагомим визнанням.

Реакція критиків і глядачів

Що хвалили

Le Parisien назвав фільм «une comédie formidable» — «чудова комедія», і проілюстрував матеріал реальними акушерами-чоловіками, які підтвердили реалістичність показаного.

La Libre Belgique: «Незважаючи на деякі сценарні спрощення, “Sage-Homme” — гарний фільм. Добре зіграний, знятий чесно, з щирим поглядом на стереотипи гендеру».

SensCritique (6.6/10, з розгорнутими рецензіями): «Splendide histoire, un drame social fort porté par un récit puissant et des acteurs magnifiques» — «Прекрасна історія, сильна соціальна драма з потужним сюжетом і чудовими акторами».

RTS (Швейцарія): «Sage-homme parvient à traiter habilement de l’importance des rapports humains tout en évoquant un climat social et une pratique professionnelle» — «Фільм вміло поєднує тему людських стосунків із соціальним контекстом і реальністю конкретної професії».

actu.fr: «Juste et sensible à voir sans réserve aucune» — «Справедливий і тонкий — дивитись без жодних застережень».

Що критикували

Telerama (1,5 з 4) назвав фільм «un film mineur» — «другорядним фільмом» — зазначивши: «Les enjeux intimes des personnages sont assez convenus» — «Особисті конфлікти персонажів доволі банальні». Тобто соціальна документальна частина сильна, а драматургічна — конвенційна.

cine-directors.net написав найлаконічніше: «le scénario déroule exactement ce que l’on attend de lui» — «сценарій розгортається рівно так, як від нього очікуєш». Позитивно — але без несподіванок.

SensCritique (критична рецензія): «Ce film a tous les défauts des comédies populaires» — «Цей фільм має всі вади популярних комедій». Конвенційна структура, деякі клішовані ходи.

La Libre окремо зазначив: «quelques facilités de scénario — notamment le fait de placer le héros dans le cadre d’une famille noire de banlieue, où les stéréotypes de genre seraient supposément plus ancrés» — «деякі сценарні спрощення — зокрема помістити героя в чорну сім’ю бanlieu, де гендерні стереотипи нібито глибші». Це доволі гостре зауваження про те, що конфлікт між Леопольдом і маскулінністю був штучно підсилений через расову і класову ідентичність.

Плюси та мінуси фільму

✅ Що вдалось

• Карін В’яр — справжня рушійна сила фільму, гра природна і стримана, без єдиної фальшивої ноти;
• Мелвін Бумер — переконливий і живий дебют на великому екрані; номінація на «Сезар» цілком заслужена;
• Документальна точність у зображенні акушерської роботи — рідкісна для кіно чесність щодо реальної медичної праці;
• Соціальний підтекст — критика лікарняної системи, маскулінних норм і соціальних бар’єрів вписана органічно, без повчань;
• Кульмінаційна мовчазна сцена — той момент, що «бере за горло» і є справжнім серцем фільму;
• Фінальна сцена пологів вдома — одночасно смішна і зворушлива, ідеально передає тон усього фільму;
• «Танdem» В’яр — Бумер виправдовує весь фільм: між ними є справжня хімія суперечності і взаємної поваги;
• Теплий і оптимістичний без штучності — і це рідкість.

❌ Що не вдалось

• Передбачуваний сценарій — структура «від опору до покликання» виконана майже по підручнику, без несподіванок;
• Романтична лінія з Фату — не достатньо розкрита і залишається фоновою, не досягаючи емоційного потенціалу;
• Клішованість деяких персонажів — батько-авторитарний, адміністрація-нелюди; реальні люди тут є, але не скрізь;
• Надмірна музика — La Libre Belgique окремо зауважила «un usage abusif de la musique», що в деяких сценах занадто підказує глядачу, що відчувати;
• Сценарне спрощення із маскулінністю саме через расову ідентичність героя — виглядає як зручна умовність;
• Для тих, хто чекає глибокого авторського кіно — не те. Це якісна комедійна драма, але не мистецький шедевр.

Для кого цей фільм

Ідеально підходить:

• Тим, хто любить французьке кіно в жанрі «комедійна соціальна драма» — це найближчий до класики жанру фільм;
• Фанатам Карін В’яр — вона тут у найкращій формі;
• Всім, хто цікавиться темами маскулінності, медицини і соціальної мобільності у несерйозній подачі;
• Тим, хто просто хоче подивитись щирий, теплий і розумний французький фільм — не дуже важкий і не порожній.

Варто знати заздалегідь:

• Це не комедія без думок — соціальний підтекст є і він важливий;
• Сцени пологів реалістичні — якщо ви до цього чутливі, врахуйте;
• Сюжет передбачуваний — але виконання хороше настільки, що це майже не заважає;
• Фільм французькою мовою — субтитри або дубляж.

Підсумок: добре французьке кіно, що не намагається бути більшим, ніж воно є

«Sage-homme» — це фільм, що знає свої межі і в цих межах почувається дуже вільно. Він не претендує на «Оскар» або «Золоту Пальмову гілку». Він хоче розповісти конкретну людську історію через призму однієї незвичної ситуації — і розповідає її чесно, тепло і з повагою до всіх учасників.

Карін В’яр і Мелвін Бумер дають саме той рівень акторської роботи, який потрібен для того, щоб ти повірив: ці двоє насправді провели тижні разом у цьому відділенні. Девольдер знімає з документальною точністю і без пафосу. Сценарій йде туди, куди мав іти — але робить це з гідністю.

Після «Акушера» не хочеться думати до ранку. Але після нього хочеться погуглити: «скільки чоловіків в Україні працюють акушерами?». І можливо — трохи інакше подивитись на людей у блузах у лікарняних коридорах.

Оцінка: 7 / 10 — добросовісна, тепла і соціально точна французька комедійна драма. Не шедевр, але дуже гідне кіно з чудовими акторами і справжнім серцем.