Огляд на Ніч перед Різдвом фільм

Загальна інформація про фільм

Про що фільм: короткий сюжет

Дія розгортається в українському селі напередодні Різдва. Коваль Вакула закоханий у красуню Оксану — першу дівчину на селі. Горда й примхлива, вона ставить йому умову: хочеш мого серця — принеси черевички, які носить сама цариця.

Паралельно твориться справжня чортівня: чорт краде місяць із неба, щоб насолити ковалю, а відьма Солоха — мати Вакули — крутить романи одразу з кількома залицяльниками, ховаючи їх по мішках.

Вакула, доведений до відчаю, осідлав чорта буквально — і полетів просто до Петербурга, на прийом до цариці Катерини II. І таки здобув ті самі черевички.

Цікаві факти про зйомки

Як фільм отримав іншу назву

У поданні на екранізацію фільм називався так само, як твір Гоголя — «Ніч перед Різдвом». Але радянські чиновники не дозволили релігійне слово в назві, і режисер Олександр Роу запропонував альтернативний варіант — «Вечори на хуторі біля Диканьки», за назвою першої збірки повістей Гоголя від 1831 року.

Проте Роу все одно обхитрив владу: заборонене слово «Різдво» все ж з’являється на екрані — у титрах, де перегортаються сторінки книжки Гоголя і призупиняються на назві повісті «Ніч перед Різдвом».

Де знімали «зимову Диканьку»

Зйомки планувалися в справжньому селі Диканька на Полтавщині, але режисер повіз усю знімальну групу на «13-й кілометр» під Кіровськ, де за кілька днів звели картонне село — більшість хатин у кадрах є картонними фасадами, хоча глядачі цього так і не помітили.

Як знайшли Оксану

Режисер переглянув 5 000 претенденток і вже втратив надію, але випадково побачив у коридорі київської кіностудії імені Довженка молоденьку Людмилу Мизнікову — і одразу закричав: «Ось моя Оксана!»

Чорт, якому було холодно

Роль Чорта виконував Георгій Міллярд, і на натурних зйомках йому доводилося найважче — всі герої знімалися в кожухах, а він у тоненькому чорному тріко з нашитими острівками штучної шерсті. Після кожної сцени актор був схожий на чорну крижинку.

До того ж Міллярд був віруючим: щоразу, перевдягаючись у Чорта, він хрестився і читав молитву, просячи прощення за своє «хуліганство».

Спілберг був у захваті

Спецефекти фільму похвалив навіть Стівен Спілберг. Дізнавшись, що і Вакула, який летить на спині чорта, і вареники, що самі прямують до рота, були створені у 1961 році без жодної комп’ютерної графіки, він висловив щирий захват: «Фільми Роу — це самостійне культурне явище, яке ще нікому повторити не вдалося».

Головні герої та актори

• Вакула — коваль, головний герой. Простий, але вперто-благородний чоловік, готовий на все заради кохання.
• Оксана — примхлива красуня, яка ставить нездійсненні умови, але врешті усвідомлює своє кохання.
• Солоха — мати Вакули, відьма й кокетка, яка тримає в мішках одразу кількох залицяльників.
• Чорт — комедійний антагоніст, якого Вакула осідлав і змусив летіти до Петербурга.

Культурне значення фільму

Повість Гоголя дуже клішовано відображає українців, а фільм — типово радянський. Однак за довгі десятиліття радянського терору саме ця стрічка стала першою, де згадувалися й відтворювалися українські різдвяні та народні традиції — всупереч заборонам і спробам їх стерти. На цих різдвяних образах виросли кілька поколінь українців.

Прем’єра і реакція глядачів

На знак подяки мешканцям Кольського півострова, які брали участь у масовці й допомагали знімальній групі витримати холод, прем’єрний показ провели в грудні 1961 року в Кіровську. Саму церемонію перетворили на справжній перформанс: перед початком показу по фойє палацу культури бігали чорти й закидали глядачів сніжками.

Загальносоюзна прем’єра картини відбулася 8 січня 1962 року — запустити фільм рівно в день Різдва радянська влада не дозволила.

Основа фільму: повість Гоголя

«Ніч перед Різдвом» входить до збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки». У сюжеті переплітаються три лінії: лінія чорта, лінія залицяльників Солохи та лінія Вакули й Оксани — а об’єднує їх образ чорта, який поволі перетворюється на «чарівного помічника» коваля.

Повість писалася між 1830 та 1832 роками — у період, коли Гоголь активно вбирав фольклорні сюжети, легенди й побутові традиції, які ще з дитинства чув від няньки й селян.

У січні 1832 року повість вперше побачила світ у другій частині збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки», яку видав петербурзький друкар А. Плюшар.

Підсумок: чи варто дивитися

«Вечори на хуторі біля Диканьки» — це не просто радянська казка. Це фільм із живими персонажами, народним гумором і щирою різдвяною атмосферою. Незважаючи на вік, він досі захоплює — і спецефектами, і акторською грою, і самим духом гоголівської України.

Кому точно сподобається:

• любителям класичної літератури та її екранізацій;
• тим, хто хоче відчути справжній дух українського Різдва;
• сім’ям із дітьми — фільм добрий, смішний і без зайвої моралізаторщини.