Що таке вертеп? Пояснюємо простими словами

Визначення: що таке вертеп

Вертеп — це старовинний пересувний український ляльковий театр, де ставили релігійні й світські (переважно жартівливі та іронічні) п’єси, а також відтворювали стайню з народженням Христа.

Якщо просто: це різдвяна театральна вистава, яку носили від хати до хати. Такий собі мандрівний театр, що прославляв новонародженого Ісуса Христа у Вифлеємі — через театральне дійство та комічне відображення побутового життя, якого вже дотримуються декілька століть поспіль.

Так називають як театральне дійство, так і шопку — святкову конструкцію з фігурками, що відтворює народження Ісуса Христа.

Звідки взялося слово «вертеп»

Євангеліст Лука акцентує на тому, що народження Христа відбулося в печері, тож назва «вертеп» напряму пов’язана з цими подіями.

Вертеп як особлива форма народного театру має свої давньослов’янські витоки. Разом з тим не викликає сумнівів його генетичний зв’язок із західноєвропейським ранньосередньовічним звичаєм встановлювати бутафорські ясла на Різдво в церквах.

Пізніше, коли церковна влада заборонила влаштовувати вистави маріонеток у храмах, модель різдвяних ясел поширилась у міському й селянському побуті, ставши постійним атрибутом в обряді колядування.

Коли з’явився вертеп в Україні

В Україні старовинний мандрівний маріонетковий театр виник у барокову добу — в другій половині 17–18 століття.

Однією з найдавніших дат, пов’язаних із вертепом, вважають 1591 рік — її знайдено на старовинній вертепній скрині. Офіційні ж документальні згадки з’являються в середині 17 століття: у матеріалах Львівського братства зберігаються записи про вертепний будиночок та ляльки 1666 року.

Мандрівні дяки («пиворізи»), студенти-бурсаки, мандруючи по Україні в 17–18 століттях, заробляли гроші приватним навчанням. Саме вони спричинилися до розповсюдження рукописної літератури і влаштовували театральні вистави, ходили з вертепом.

Як виглядав вертепний ящик

Вертепом був невеликий будиночок, розділений на два яруси, де ролі виконували ляльки-фігурки, якими водив на дротах і промовляв від їхнього імені виконавець, захований за задньою стінкою.

Існували й ускладнені моделі вертепу, де ляльки кріпилися на спеціальному диску, що обертався навколо своєї осі, або рухались на паличках-держаках у прорізах підлоги, створюючи ілюзію «оживлення» фігур.

Часто вертеп освітлювався свічками, при цьому його стінки, обклеєні різнокольоровим папером й промаслені олією, ставали своєрідним казковим екраном.

Два яруси — два світи

У вертепі починалися вистави на верхній сцені дійством на Різдво Христове, а потім на нижньому ярусі розігрувалися комічні п’єси із сучасного глядачам життя, що мали національне забарвлення.

Персонажі вертепу

Відмінність між церковним розумінням Різдвяного вертепу та народною інтерпретацією полягає в різноманітності персонажів. Герої, про яких згадується в Євангеліях, — це християнські дійові особи, усі решта — народне доповнення.

Релігійні персонажі (верхній ярус):

• Діва Марія уособлює чистоту й материнську любов, Йосип — земну опору й захист, немовля Ісус — надію всього світу. Ангел сповіщає пастухам про диво, а три царі — Мельхіор, Гаспар і Валтасар — приносять дари.
• Антагоніст цар Ірод уособлює зло й тиранію: його наказ вбити немовлят стає приводом для найдраматичніших сцен.

Народні персонажі (нижній ярус):

Обов’язковими героями були: дід, баба, коза, смерть, циган, циганка, жид, шляхтич, козак. Індивідуалізація образів досягалася зовнішністю, одягом й особливостями мови. Кожен з героїв займався традиційною для нього справою: старі зображали сімейні відносини, шляхтичі розважалися, козак і солдат сварилися та билися, смерть приходила до будь-кого, а коза помирала, щоб воскреснути.

Два типи вертепу

В Україні існувало два принципово різні формати вертепу:

1. Ляльковий вертеп — театр, в якому вистави розігрувалися ляльками на паличках (маріонетками) у великій дерев’яній дво- або триповерховій скриньці.

2. Живий вертеп — у багатьох місцевостях Західної і Правобережної України ляльковий вертеп входив до реквізиту народно-побутових різдвяних вистав, усі ролі в яких виконували неодружені парубки. «Живий» вертеп побутував під різними назвами: «Іроди», «Героди», «Королі», «Пастирі», «Ангели» тощо. В його основі лежала канонічна євангельська історія, але в різних регіональних варіантах вона розігрувалася з певними відмінностями.

Де і як проводили вертеп

На Галичині, Волині й Закарпатті вертеп завжди був невід’ємною частиною колядування. Група парубків у костюмах — «Іроди», «Королі», «Пастирі» — ходила від хати до хати з маленькою скринею або просто з зіркою. Вистави тривали 15–30 хвилин, після чого лунали колядки й щедрівки. Господарі обов’язково частували й дарували гроші — інакше вважалося, що оселя втратить благодать.

У Східній і Центральній Україні вертеп частіше виступав як самостійний театр ляльок на ярмарках.

Люди вірили в те, що колядники та «актори» вертепів — це посланці вищих сил, померлих предків, які відвідують родину та бажають достатку і здоров’я.

Яке значення мав вертеп для культури

Вертепи виконували не лише розважальну, а й виховну роль. Через релігійні сюжети глядачі вчилися добру й милосердю, а народні сценки висміювали людські вади й недоліки. Це був своєрідний спосіб передати мудрість народу в доступній формі.

Світська частина вистави поклала початок української комедії 19 століття.

Вертеп сьогодні

Сучасна вертепна вистава у збереженому стародавньому стилі функціонує здебільшого на Заході України, хоч традиція різдвяних відвідин дому з проголошенням звістки про народження Христа потроху затрачається. Та все ж вертеп залишається не лише особливим символом, а й неповторним взірцем самобутності української культури.

Тепер у вертепі з’явилися сучасні персонажі: волонтери, військові, політики та інші. «Така творчість не суперечить християнству, якщо відсутні антихристиянські елементи», — зазначають богослови.

Деякі персонажі чи сценарії можуть відрізнятися залежно від регіонів України, тому що у кожній місцевості можуть бути трішки змінені традиції та інтерпретації.

Вертеп — це не просто стара традиція. Це живе мистецтво, яке пристосовується до свого часу і залишається актуальним навіть у складні роки.